Нотатки Небайдужої блог Катерини Аксьонової.


creativity-in-progress-blog-by-Kateryna-Aksonova


    ТЕАТРАЛЬНІ П’ЄСИ.pdf

    Сценарій: "Горпина."pdf

    Гра в мовчанку.
    Паперове божевілля.
    Освітні забавки.
    Халепа або роздуми про транспорт Львова.
    Щось зимно...
    Після буревію.
    День Захисника.
    Гра в лікаря.
    Небезпека в їжі.
    Не паркуватись.
    Розмови навколо.
    Білі мухи налетіли.
    Непорозуміння як система.

    Непорозуміння як система.

    16.11.2017

    Здавалося б після оформлення документів нагод для слухання страшних історій поменшало. Де там, ніхто не відміняв щомісячну оплату по рахунках.

    Справа не в божевільних тарифах. Справа в показниках лічильників. Деякі лічильники треба подавати за телефоном — газ та вода, їх перевіряють. Дуже часто вони суттєво відрізняються між собою. Обленерго найкреативніше в цьому. На розумне питання звідки ви берете ці цифри — найчастіше це середнє число. Від чого - мого споживання, споживання в сусідів чи на планеті в цілому. Поки не закінчила оформляти документи взагалі слухати чи змінювати рахунків не хотіли — ви не є власник. Потім перерахували і виявилась страшенна переплата, всі служби в мене в боргу.

    Потрібно вийняти гроші з тих хто хоч якось платить — зрозуміло. Але не треба бути аж на стільки креативними. На цьому біди тільки починаються, якщо ти вирішив оплатити по рахунках.

    В чергах про це жахливі історії як про чупакабру. Креативність в нас і тут знайшлась. Не відомо за кого і скільки ти заплатиш. При цьому без різниці оплата проходить через касира чи термінал.

    Рахунки, номери чітко видно і потім виявляється що частину взяли за хату сусіда. Чому? Якщо в терміналі то ти винен у всіх гріхах і треба чекати на повернення коштів два тижні. Як в терміналі зʼявилась інша адреса? Виявляється самі ввели туди з конкретним номером рахунку сусідів. Зірвала горло в касі - супер після застуди чи то був все ж таки новий грип — хто зна. Домовилась з сусідами за повернення грошей згідно квітанції. Хто тепер винен? Це хакери які знищили банківську систему в липні. Зараз середина листопада, може прийшов час її полагодити.

    Жахливі історїї про кабельних операторів щомісяця нагадують мені що телевізор то могила і добре що в мене його немає. Термінал може не працювати. А що відповідають касири — я не подивилась. Навіщо тобі квітанцію давали?

    Все це непорозуміння, але як так стається що гроші йдуть не туди. І ще, коли починався термінал як система, кожний рахунок був на увесь екран і кожний окремо. Зараз шість на сторінці. Шрифт став дрібніший. Помічники у банку допоможуть якщо треба швидко натиснути всі кнопки, а хто це буде взагалі читати, якщо кабінет особистий і там не повинно бути в жодному разі рахунків які туди не вводились. А потім здивування чому в нас не стабільна банківська система, бо гроші ніхто не рахує. Коли ми стали такою заможною державою що можемо собі це дозволити?

    Є ще ідея відмовитись від паперових квітанцій. Кожен рахунок буде несподіванкою, хоча б смс присилайте, щоб люди орієнтувались. Ціна і класичний підпис “Енерго/Тепло/Газо/Водопостачання цьомки.”

    Зрозуміло що та сама схема працює і в утворенні ціни на транспорт. Куди пішли гроші ніхто не знає. Перевізники страждають і роблять роботу чисто як волонтери. Ви бачили їх поскладані по купках купюри коли дають решту. Не думаю що вони возять з собою прибуток за рік. Краще їх взагалі відмінити, по цінах вони будуть вже скоро як таксі. Пенсіонери та не тільки окупують безкоштовний транспорт до супермаркетів.

    А всі інші будуть користуватись таксі. Так дорого, але сервіс. Водій таксі не візьме пʼяного на додачу до вже існуючих пасажирів, буде зважати на лемент щоб висадили там де треба і коли буде на місці подзвонить і не треба вдивлятись в сині обрії в очікуванні транспорту в який невідомо чи ти ще влізеш.

    Ще памʼятаєте казки що були реальністю, які були про маршрутки, більше десяти років тому, може й пʼятнадцять вони ще існували. Тоді ще жила на Сихові і це було дуже зручно, в маршрутках усі сиділи. Тільки так, а не як капуста в бочці. В крайньому випадку йшла ранком навпростець через двори від Іскри до Санта-Барбари, бо не завжди зупинялись маршрутки біля Довженка, і ось тоді омріяний сервіс після декількох хвилин у черзі. Забула, тоді ще інтервал був від 5 до 10 хвилин і якщо транспорт чекали 20 хвилин то це був затор. А зараз навіть трамвай зурочений. І це все наслідки того що непорозуміння стали системою. Якщо немає нічого зрозумілого, то система не працює.

    16.45

    На гору сторінки.


    Білі мухи налетіли.

    12.11.2017

    Відкривши зранку фіранки на згадку прийшли рядки:

    Білі мухи налетіли, —

    Все подвір'я стало біле,

    Не злічити білих мух,

    Що летять, неначе пух.

    Павло Тичина.

    blog-by-Kateryna-Aksonova


    blog-by-Kateryna-Aksonova

    8.45

    На гору сторінки.


    Розмови навколо.


    10.11.2017

    Зараз найбільш гарячі теми в транспорті є пенсія та лови на захисників Вітчизни.

    Пенсія це взагалі божевілля. Хто скільки отримав або ж не отримав. Це обговорюється з усіма і інформація про всіх знайомих та сусідів теж додається. Найбільш неймовірні є теорії про підвищення пенсій. Від персональних преференцій до майже розіграшів в лотерею. Перший раз бачу, коли збільшення пенсій так налякало, а не потішило людей.

    Версії що заберуть субсидії це найгарячіші. А що казати, якщо хочуть забрати гроші на прибуток навіть з комісійних. Якщо йду через один з відремонтованих дворів, то молоді матусі як голуби за хлібом чекають чи хтось принесе дешеві дитячі речі. Не у всіх спрацювала приказка “Як Бог дасть пташку...” Звичайно там крутяться шалені прибутки. Корупційні схеми і там буде достатньо грошей на наповнення бюджету.

    Ідея трошки поскубати пір’ячко багатіїв не розумна і не буде мати грошових здобутків. Як можна було подумати що можна наповнити бюджет з хабарів та надприбутків — маячня.

    Гаряча тема про пошук солдатів. Не хочуть Батьківщину захищати, це може бути небезпечно. Звичайно це не викличе ніяких схем по відхилянням, як можна було подумати. Обʼєктивними будуть довідки про те що бідний хлопець і так потрапить на цвинтар до кінця тижня. Може нехай офіційно платять за те що боягузи — з номером квітанціі, все демократично.

    Зрозуміло розмови що АТО швидко не закінчиться не додають снаги чи натхнення на плани про майбуття. Те що ми маємо наразі це відсутні чіткі цілі чи позиції, а коли все незрозуміло легше все перевертати на свій бік, це теж додає пилюки і добре застилає очі від реальності.

    11.15

    На гору сторінки.


    Не паркуватись.


    3.11.2017

    Заборона парковки це знак який би я хотіла бачити частіше чи просто бачити час від часу.

    Не зважаючи на те, що вже почався листопад впорядкування доріг і доріжок ще триває. Це звичайно тішить, бо зʼявилась можливість нормально йти на підборах, а не тільки стрибати через калюжі. Але в нас пішохідні частини доріжок чомусь автоматично стають місцем для паркування. Не суттєво чи це приватний нотаріус чи ворожка: машини клієнтів вишикувані на тротуарі.

    Для чого робились паркувальні кишені, якщо людям все одно немає де йти. Зараз ще осінь, комунальні служби прибирають листя. А як почнеться зима — ці машини ніхто сунути з місця не буде. Навіть по радіо чула, (тому що суспільне — годинник перевіряла, бо коли в нас крутиш радіо по хвилях можеш почути декілька разів яка година, тому завжди йду на початок), пішохід теж винен якщо не дивиться на машини при переході на зелене світло. Звичайно такі розумні висловлювання пояснюють чому їм скоротили фінансування — забагато креативу.

    Була розумна думка зі стовпчиками, яки б завадили паркуванню. Підписували декілька років тому заяву сусідки на це упорядкування. Сусідка вже померла та стовпчики так і не зʼявились. Зрозуміло що вони мало що дають. Бо після встановлення стовпчиків ввечері на кожній вулиці починаєтся їх викопування та знищення.

    Я маю не популярну думку, але якщо немає грошей на гараж то не купуй машину. Але це певно інше розуміння життя. Машини ставлять між деревами, під вікнами. І їм навіть все одно що взимку вона перемерзає, а в інший час мокне під дощами.

    Не зважаючи на негаразди з нашою транспортною системою, я за більшу кількість пішохідних зон. Тільки якщо не перетворювати вулиці на нескінченні кав’ярні поміж яких теж не погуляєш, а можеш тільки з кавою спостерігати людський вирій що пливе повз.

    Навіть шалені ціни на бензин не зупиняють і люди купують машини. Напевно живеться краще? Тоді навіщо стільки металобрухту з номерами на дорозі.

    Машина це як тварина - за нею треба теж доглядати і вона має де ночувати. Але в нас всі такі хазяї, що дивитись ллячно. Вони роблять перебудови квартир, як будують нову піраміду Хеопса за невідомими кресленнями і з невідомими робітниками. Про паркувальне місце в квартирі вони не подумали, на превеликий жаль для усіх навкруги.

    16.10

    На гору сторінки.


    Небезпека в їжі.


    26.10.2017

    Хвиля отруєнь трясе Україну вже не перший місяць чи рік. Львівщина теж від цього потерпає.

    Звичайно треба починати з того, зацитую мого улюбленого Жванецького “Мити їм руки в їх присутності.” Бруд жахливий.

    Проблема більша, це економія. Інколи заходиш в фірмовий мʼясний магазин і одразу за ароматом відчуваєш, що вимикають вони холодильники на ніч, вимикають.

    Львівські смаколики це те, чим завжди пишались. А як готували господині на усіляких забавах, в лікарню гості не потрапляли. А зараз навіть ресторани стали небезпечними. Знов таки вимкнені холодильники, не добре помиті інгредієнти і маємо повну халепу.

    Змінилось ставлення до їжі. Це просто прибуток за будь-яку ціну. На Краківському лежать вина і сомельє допоможе вам обрати країну для “времени дня”. (Я люблю солодке червоне, дякую, або вермут теж придасться в нагоді.) Люди кажуть чи я десь читала, що вино треба тримати в певній температурі і ще це називається винний льох. Та напевно то все побрехеньки.

    А всі “домашні” вареники та пельмені скрізь. Якщо не любиш робити, то купувати можна тільки в людей яких знаєш особисто та бути впевненим, що не мають вони на меті зашкодити твоїй родині.

    Я вже не кажу коли в магазині продаються цукерки на вагу та пральний порошок лежить на підлозі. Можливо це мої забаганки, але не люблю я цукерки зі смаком “альпійської свіжості”. Повинні бути якісь норми, якщо здоровий глузд відсутній.

    Певний час була норма про касові апарати та чеки, зараз це можливо тільки в супермаркетах. Знайти причину чи довести закупи стає набагато складніше. Звичайно супермаркети теж не праведні, буває що товари на межі строку, або вже є небезпечними. Не всі добре бачать, тому й мають клопіт. В деяких магазинах помітила привʼязане до полиць на мотузку збільшуюче скло. Дійсно гарне вирішення, щоб очі бачили, що купували.

    Зараз ще гриби, і всі “розумниці” мають свої вирішення як не отруїтись, скільки варити та кипʼятити. В грибах я не маю знань, скільки разів мені усе це не пояснювали. Знаю і вірю тільки в печериці, це теж гриби якими можна додати смаку стравам.

    Зрозуміло що скрізь необхідно бути пильними, якщо це стосується того, що споживається. Перевірки влаштовувати необхідно, але з такими цінами на воду, електрику та газ і далі будуть економити і нові біди прийдуть.

    15.30

    На гору сторінки.


    Гра в лікаря.


    19.10.2017

    В нас знову внесли зміни, медична реформа. Галас про перемогу та здобутки. Все як завжди буде погано і не якісно, не зрозуміло де і в чому, але буде, бо поліцію вже реформували як результат — те що ми маємо на дорогах. Повинно було стати краще, а стало як є. Як в тому анекдоті “Зараз такий жах робиться на дорогах, права купувати лячно.”

    Я не думаю що після реформи всі стануть здоровими. Взагалі дуже багато песимізму щодо лікування. Зараз такі самі симптоми хвороби, як мав дідусь, має молодший брат бабці. Сьогодні дізнались про нове погіршення його стану і надіслали засоби догляду за лежачими що в нас залишились. Bсе продовжує коштувати страшенно дорого, особливо лікування. І слухати який етап хвороби, це розуміти що полегшення не буде, це згадувати те що не встигли забути — ще й рік не минув.

    Про безкоштовність вже писала, як виявилось жодних ліків з переліку бузкоштовних лікарі не визнали доречними для лікування. Вся ця біганина в Європу нагадує гарні прикраси, які не відображають дійсність. А проблеми на Сході? А півострів, що й досі майорить на мапі?

    Це дійсно гра в лікаря, як дитина обирає ліки своїм іграшкам. Тільки тут живі люди, доки вони здорові, далі почнуться ускладнення. Не знаю, не вірю я в наших депутатів. Якби б вони були акторами, що грають політиків, напевно були б більш переконливими. Бо в те що лікар у кіно врятує пацієнтів віриш більше ніж в наших лікарів з дипломом.

    Я знаю, просто невеселі думки та спогади. Може і є якийсь сенс у цих реформах, але якось бентежить що більшість реформ почнеться через декілька років. Складається враження, що є в них сумніви щодо “Тут і Зараз”.

    16.35

    На гору сторінки.


    День Захисника.


    13.10.2017

    Завтра в нас день Захисника і, як наслідок, вихідний в понеділок. Не може мене тішити те, що це свято перетворили магазини на нове 23 лютого. Усі ці знижки з “привітайте ваших захисників, придбайте їм нову пінку для гоління”. Якби 14% від прибутку вони перевели на підтримку потребуючих, я б повірила, що це не нова комерційна забава. День Захисника це ще й свято Покрови, тому не доречним є бажання збагатитись.

    День Захисника зараз намагається стати святом мужності, поваги, пам’яті. Мені не подобається, що коли б свято не святкували, не зважаючи на дату, це завжи коньюктура та данина часові. В нашої країни не вистачає грошей на усіх, тому зараз вся допомога воїнам АТО. Дай Боже, АТО скінчиться, про їх досягнення та проблеми забудуть при наступному бюджеті. Як забули про афганців, яким перестали давати квартири і забули що варто перераховувати пенсії. Про держ службовців вони не забувають, додають собі все більше і більше.

    Захисники це зараз певна верства населення, вони не збільшуються. Складається враження, що це їх війна, яка не стосується інших. Молодики не стоять в черзі на захист. А хлопців з довідками вар’ятів в нас більше ніж вар’ятів у декількох країнах разом узятих. Я вже не кажу про раптових громадян інших країн, які просто так сталося, проживають на Україні.

    Знов скажу що зараз не час для святкувань чи мені одній здається що ми знову маємо період визвольних змагань для нашої держави. Минулого разу після цього був страшенний занепад з розтяганням землі по різних державах. Зараз ми теж маємо щось подібне. Всі ці заяви про можливість проголошення земель зі своїм визначенням. Чому всі мовчать ніби це має бути так. Пройшло стільки років з часу Незалежності і зараз ми маємо не націю, а державу з суперечливими бажаннями мешканців.

    Я не вірю, що свято може повернути патріотичний дух чи оговтати розум. Я бачу що змінився мій Львів. В транспорті матусі саджають дітей займаючи місця своїми торбами і не хочуть поступатись місцем старим. “Дітина втомилась після школи”. Та невже? Інколи галасливій громаді вдається вибити місце, але дитина так і буде сидіти. Бути чемним, гречним перестало бути необхідним, а гонор взагалі зник з поведінки. Водії не виконують правил руху взагалі, а водії маршруток стали новим видом істот, який все далі від людей.

    Завтра будуть прапори, гасла, свято. П’яні молодики, що не бачили армії, святкуватимуть. Не знаю, чи звертали ви увагу, але люди що були у бойових діях мають інший погляд, вони споглядають світ інакше. Якби гроші витрачені на святкування пішли на вирішення питань захисників це б було доречно. Можливо я трохи не ввічливо прокоментувала бійців АТО, бачила їх нахабну поведінку в госпіталі де був дідусь. Не поважають вони старих чи старших від себе, не розуміють що будуть такими ж і їм теж буде потрібна допомога. Чорнобильці тихі, вони ще пам’ятають що не вони перші на цій землі що страждають та на жаль не будуть останніми.

    Захист України повинен бути на першому місці в державі. Але серед гарних гасел треба ще чітко казати що саме є територію України і заявити про це іншим державам, це ще має назву самовизначення держави.

    9.05

    На гору сторінки.


    Після буревію.


    7.10.2017

    Сьогодні субота і наслідки буревію майже не помітні. Поламані гілки та дерева поприбирані, навіть якщо їх не забрала машина, не заважають.

    Скажу чесно, весь час хвилююсь через буревії з того часу як ця конструкція з’явилась під вікнами спальні батьків.

    blog-by-Kateryna-Aksonova


    blog-by-Kateryna-Aksonova


    blog-by-Kateryna-Aksonova

    Ця конструкція, яку я лагідно називаю “наш вай-фай”, породження генію прокладання телефонних мереж Укртелекому.

    Не так мене цікавить їх ландшафтний дизайн — що вони поробили з гілками дерев, це жахливо. Але хвилює коли ця конструкція “прорив інженерної думки” гепнеться. Чому для телефонних кабелів, якими вдома майже ніхто не користується, треба було вигадувати такий не надійний шлях. Гілки дерев і все інше, що має намір це зіпсувати.

    Ці всі заміни телефонів призвели до того, що телефон не працював декілька місяців, потім номери були переплутані. Як результат я відмовилась від телефону в квартирі, як спадкоємиця. Вони дуже гречно врахували мою заяву, що телефон не працював, перерахували тариф. А потім виявилось, що мені довелось платити з часу того як написала заяву за місяць, бо ремонтники не мали можливості раніше від’єднати номер. Звичайно ціна була більша від компенсації.

    Взагалі наше місто чудове, зелене, та під час негоди це стає небезпечно.

    blog-by-Kateryna-Aksonova

    Це я зазнімкувала як виглядає трансформаторна будка в хащі дерев. Під час вітру вони скриплять, під час снігу згинаються. Добре, що там зняли майже всі дроти, бо вони псувались постійно.

    blog-by-Kateryna-Aksonova

    А це я так, не втрималась. Калюжа такої глибини що вода може потрапити туди де їй треба тільки силою волі.

    Я не кажу що треба терміново вирубати всі дерева. Але озеленненя треба враховувати як потенційну небезпеку. Я бачила багато кущів попадало — лиха вони не наробили та й вікна не затіняють. А то доводиться в деяких будинках світло вмикати навіть вдень. За деревами як за усім, потрібен пильний догляд, тоді буде все гаразд.

    На закінчення щось веселе. Це графіті на паркані дитсадка завжди повертає гарний настрій за будь-якої погоди. Це правильний приклад, як ми повинні розуміти закордонні досягнення.

    blog-by-Kateryna-Aksonova

    17.05

    На гору сторінки.


    Щось зимно...


    6.10.2017

    Цілу ніч заважав спати вітер, що виявився Хав’єром, який наробив перед тим лиха в Німеччині та нас настрашив та наламав дерев.

    Але тема інша. Щось зимно... безнадія в очікуванні центрального опалення. Я розумію, чому ніхто не спішиться з цієї забавкою. Навесні за опалення були чотирьохзначні суми, напевно було гаряче як в пустелі. Єдине пояснення цим божевільним цінам. Взагалі як за помешкання, які ніби належать нам, ми забагато платимо всім установам за сервіс який дуже важко помітити.

    З опаленням була ідея про індивідуальний підхід. Ми кажемо про Хрущовки в яких кожен сусід переробив усе за своїм смаком. А найбільш розумні роблять усі ремонти пов’язані з опаленням пізно ввечері, а потім тихенько запускають воду на місце. Можна передбачити, що коли зігріваюче тепло прийде до осель, будуть проблеми. А поки що набираєш тексти в рукавичках. Мені не звикати, навчалась в Універі під час “планових відключень світла”. Але набридло весь час терпіти незручності з яких складається усе наше життя.

    Зараз у нас в країні різні реформування. Освіта, медицина та пенсії з найбільш гарячих. Вимоги, транші зрозуміло. Але медична сфера це бізнес. Наприклад аптеки. Знижки на ліки, акції і вар’ятство в цінах. Коли дід хворів обходили всі аптеки, щоб знайти ліки дешевше. Жодних безкоштовних ліків, як для інваліда 1 групи він не отримував. Лікарі пропонували тільки препарати без знижок.

    Знов таки про медицину — підписувати контракт. Наша дільнича лікарка весь час була поза межами досягнення, місяцями: відпустка за відпусткою, яка раптово змінялась на навчання. Як це можна назвати безперервним лікуванням.

    Лікарня це окреме божевілля. В дідуся була підозра на рак, так і не виявили чого, в довідці швидка написала “біологічна смерть.” Як шукали у нього хворобу в лікарні — по всіх лікарях, навіть тягли на каталці до ортопеда, а раптом. Що нам казали після щоденних аналізів “ви б краще забрали його додому помирати.” Це було в травні минулого року, помер він у лютому цього.

    Гроші на “швидкі” потрібні, але ще б вони працювали відповідно. Робиш виклик, коли дізнавались вік, казали, що до таких старих на виклик не приїздять. У нього була температура 39 — давайте парацетамол. Щось немає в мене віри, що при прийнятті нового закону вони усі стануть нормальними працівниками. Для мене це неприємна тема. Моя бабуся була операційною сестрою. Колись завданням медиків було рятувати. Як сказали новітні працівники медустанов “тепер такі часи минули”.

    А ще в нас гинуть щоденно люди, а ми бавимось у безвіз та водії страйкують за машини з іноземними номерами. Якби всі багатії та влада не жили на повну силу, що у всіх в очах мерехтить, можливо було б зрозуміло, що вони піклуються про державу хоча б 5 хвилин робочого часу на день. Поки що вся Україна як Попелюшка бачить тільки відблиск не нашого свята.

    Зимно, не вистачає грошей, божевільні ціни і ніяких надій на поліпшення. Звичайно, це недоречний приклад, але як бореться Іспанія за Каталонію. Зрозуміло, для такої слабкої, перепрошую, демократичної держави, як наша, це не варіант. Приймати рішення важко, для цього треба мати розум в голові та в штанях не тільки гаманця.

    Про якість електричних мереж, водопостачання теж можна писати не веселі думки. Може щось є добре. Звичайно — сила нашого народу, який знаходить в собі сили вижити за будь-яких умов. Може нам треба займатись підкоренням інших планет, ми дамо собі раду з будь-якими проблемами і зможемо знайти привід для пісень. Проблема що наші представники у владі не можуть дотягнутись до високого щабля гідності і сили нашого народу, від чогось треба відмовлятись заради посад, вони відмовились від людяності.

    12.50

    На гору сторінки.


    Халепа або роздуми про транспорт Львова.

    29.09.2017

    Дороги деінде зустрічаються у Львові, в певних місцях навіть поприбирано після ремонтів, а от з транспортом як завжди кепсько. Але є бажання підняти ціни за проїзд, як в електротранспорті вже зроблено. Взагалі коли в тролейбусі в якому Чехословацька іржа вже має невиліковні дірки є наклейка щоб оплатити смартфоном - це божевілля.

    Грошей не вистачає перевізникам, гарячі сльози крапають в них щодня. Де квиточки за проїзд, де підрахунок реальних прибутків. Я вже не згадую про квиток в радіальних автобусах, який повинен був полегшити життя львів’янам.

    Відсутність графіку, корки, тягнучки, брудні та переповненні маршрутки це напевно і є європейські норми для нашого транспорту. Навіть з облаштованими зупинками маршрутки влаштовують бої биків за місце для паркування.

    Всі ці маршрути розробляли люди, що повинні думати. Сьогодні мені було треба доїхати з центру до Південного, після Нового Ринку №33 блукає між домами як нетверезий колядник в пошуках рідної хати. Звичайно, це зручно людям, але дати цьому назву — маршрут.

    Транспорт у нас: все для мешканців. На поминальні дні додадуть транспорт, але тільки на Сихівській цвинтар. Це міг вигадати тільки не львів’янин. Я не маю нічого проти Сихівського цвинтаря, в мене там поховані прабабця та прадід з тіткою батька, хресні батькі мати, не кажучи вже про безліч знайомих, яких можна вважати рідними. На Личакові вже менше - декілька знайомих та вуйко батька. Янівській цвинтар — знайомі.

    Підголоски найбільша головна біль — мої бабусі та дідусі, не рахуючи знайомих, сусідів. Хай вони всі спочивають з Богом. Як туди їхати? Пішки від кінцевої на Мазепи по дорозі, на якій машини гасають як вар’яти яких не пустили на Формулу-1 або раллі Париж-Дакар, бо пил вони піднімають добрячий. Дороги на самому цвинтарі майже відсутні, повинні бути, але якось їх немає. Застрягли ми добряче в снігу коли ховали в лютому дідуся, нічого не було поприбиране — не повинні в нас люди помирати коли дороги не придатні, напевно що так. Але присутній паркан - недобудований, не зрозуміло від кого чи для кого.

    Транспорт, пам’ятаю. №48 до БТІ, якого чекаєш як парому на велику землю. Недобудована дорога біля нового летовища, яка добряче поросла травою з часу мрій про відкриття до ЄВРО 2012. Перекладання бруківки скрізь і стовпчики які повинні стримувати рух машин та паркування, вони зникають у перші кілька днів. Це не транспорт, але шляхи які повинні були полегшити пересування містом.

    Що в цьому поганого, ми звикаємо жити так. Оце “аби гірше не було” призвело до повної халепи. Це як коли мали хату на Сихові, звичка на Іскрі кидатися поміж маршрутками, які повставали невідомим візерунком, відшукуючи потрібну саме тобі. Битви за місця на дорозі призводять до страшенної кількості аварій, все рідше дають дорогу швидким, як би вони не галасували. Агресивність за кермом можливо викликана цінами на бензин, але десь під час дороги на касу в автозаправці губиться людяність. Вмикати сигнал при повороті забороняє секта “мені на вас усіх...”

    Про транспорт можна казати нескінченно, це як дивитись на струмок у Карпатах, але не заспокоює.

    19.05

    На гору сторінки.


    Освітні забавки.


    22.09.2017

    Новий закон про освіту знову дав привід згадати про нас цілому світу. Небачене диво — на Україні буде навчання українською — нечуване нахабство. До чого ми дострибались за часи незалежності, якщо така ніби адекватна ідея викликала галас по цілому світу.

    Зміни в освіті відбуваються постійно. Я пішла в школу з 6 років, закінчила 11 класів. Ми самі писали заяву і перейшли на україномовні підручники. Хімію я вчила тільки українською. Ми думали про те що нам треба буде навчатись у Вишах, тому сумнівів не було.

    Якщо піднімається питання про доцільність навчання українською то вже щось зламане і треба шукати як це виправити, тільки реформ недостатньо. Коли я повинна була йти в школу, батько був військовим і ми були в Білорусі. Батьки розуміли, що напевно мені доведеться вчити білоруську і це було нормально, мова республіки в якій на той час ми знаходились. Це при тому, що як дітині військовослужбовця, можна було відмовитись. Звичайно у Львові — українська, і так сталося, що я пішла у школу вдома. Але справа була не в мовному питанні.

    Зараз я щоденно пишу англійською, бо так мені зручніше. Матеріали по письменництву давно беру англійською. Я знаю, є намагання зробити українські курси для письменників. Час від часу читаю їх пропозиції, мені просто не цікаво вчити абетку, навіть в вишуканому колі вчителів.

    На мою думку освіта не повинна весь час стрибати від однієї ідеї на іншу. Це як вчити мову — два дні повчив, подивився новини, погоду, змінив думку. Освіта повинна бути стабільна, вкладати знання рок за роком, викликати повагу. Це не поле для експериментів. Декілька років тому шкільні підручники цитувались як найгарячіші жарти. Це сором і кінець освіти як поважної діяльності.

    Освіта повинна давати знання. Тепер дітлахів необхідно привчати, що навчатись доведеться протягом цілого життя бо усе змінюється. Якщо цього не робити, ти занепадаєш. Зараз вища освіта чи взагалі освіта після школи втрачає свою популярність. Не дає заробітку чи перспектив. Тут теж треба щось робити, змінити кардинально.

    Згадайте класиків нашої літератури, того ж Франка чий пам’ятник стоїть перед Університетом з якого його виключили. Скільки мов він знав? На які теми писав статті? Чому ми вже так не можемо? Де бажання не розвиватись закрило нам сили. І не треба згадувати історію, українцям завжди було непереливки, але розум якось використовували щоденно. Зараз ця звичка пішла в небуття?

    16.00

    На гору сторінки.


    Паперове божевілля.


    15.09.2017

    Багато думала, про що написати блог, раз на тиждень замало і забагато водночас. Обрала паперове божевілля, бо воно псує мені кров вже сім місяців. Помер дідусь і я оформлювала спадщину за заповітом. Здається, звичайна ситуація. Та тільки за цей час закони змінювались страшенно.

    Заповіт дідусь написав після смерті бабусі, 17 років тому, вони так вирішили з моєю мамою, його донькою. Тоді онуки прирівнювались до першої черги спадкоємців. Потім це відмінили і тільки на початку цього року повернулись до цієї норми. Багато років минуло і виявилось що тепер треба усе оформляти по іншому і багато документів ніби в архівах. По дві довідки на одну й ту саму квартиру з різних організацій. В нас усе ніби електронне, але їздити по цілому місту за паперами які не є безкоштовними треба самому.

    Навіщо робили електронні реєстри, якщо на виписку по смерті з ЖЕКу я здавала довідку радянського минулого, яка пожовкла від часу.

    Документи це повний жах, бо доводила що є онукою навіть в тих установах, яких це не стосується. Мати ходила зі мною, щоб мати весь ланцюг необхідних документів. Взагалі цікавість у організаціях де працюють не нові працівники виходить за межі ввічливості набагато.

    Більш менш працюють установи тільки де є черга з табло та і це не завжди спрацьовує, бо люди нервують не розуміючи сенсу руху номерів. ЦНАП це окрема пісня. Достатньо тільки паспорту не спрацьовує ніде. Про ЦНАП проблема тільки де робити копії. Всі люди скаржаться, що якби ксерокс був в приміщенні, за гроші, життя було б легше. Не погоджусь - справа в сканерах. Якщо ми бавимось в електронні документи, то сканери повинні бути горизонтальні, а не вертикальні. Відмовлялась від кабельного телебачення і горизонтальний сканер дійсно рятує від кількості непотрібних копій.

    Найгірше що організації не мають уявлення що з цими документами потрібно робити далі. Все це “ніякі копії вам не потрібні, вони все побачать в реєстрі” теж казка. Копії потрібні скрізь і з написом “Копія вірна, завірено мною, дата”.

    Забагато установ дублюють одна іншу. Напевно якщо більше підтверждень, то менше буде проблем. Поки що це зайві нерви.

    Звичайно, при всіх цих змінах процедур варто було б пояснити людям, що від них вимагається. Наприклад зробити годинну бесіду з працівниками поліції та швидкої допомоги про ділове спілкування. Не можна, якщо заходиш в квартиру оформляти померлу людину казати “Добрий день”. Нехай беруть приклад з працівників моргу і “Слава Ісусу” і “Співчуваємо вашій втраті” і можуть пояснити які документи приносити куди, що де праціє і навіть який одяг можна давати.

    Про якість транспорту я не хочу казати, бо всі і так бачать. А всі ці сервіси де можна зорієнтуватись коли що приїде не мають нічого спільного з реальним рухом. Я вже не кажу виконувати правила руху, напевно водії себе перестануть поважати, якщо зупиняться на червоне світло. Брутальність та хамство водіїв які ще зупиняються сваритись стало окрасою нашого міста. Якби камери спостереження встановили на кожному світлофорі і фіксували порушення з фото, напевно щось би змінилось.

    Ми маємо велодоріжки. Я не проти їх здорового способу життя. Але вони поводять себе як діти на майданчику. Жодних шоломів, правил руху. В багатьох місцях велодоріжки зроблені були в пріоритеті перед пішохідними і якщо бабця обирала рівну дорогу то водій велотранспорту швидко пояснював що вона немає прав і тут. В нас взагалі пішоходи не мають прав, бо місця де їм пересуватись не продумане.

    Зараз перед багатьма будинками міняють дороги, вони широкі, зручні, але тільки є місце для машин, бо забули зробити тротуар, чи надію на нього. Навіть йдучи викинути сміття мусиш стрибати від під’їзду до під’їзду. Йти попід будинком? А садочки та веранди на декілька кімнат на перших поверхах. Можливо малось на увазі місце для гвинтокрилів на кожному будинку, але поки що більшість дахів підтікають.

    Що псує настрій, що бачиш багато цікавих думок, які повинні були зробити життя кращим. Але є такі недоробки які невелють доробки. Як ідея з скляними адмін установами. Від хабарів, домовленостей. Але який розумник поставив монітори обличчям до вулиці. Якби шкло хоч би було матовим — ні, особисту інформацію не бачить тільки той, кого це стосується. В Ощадбанках зробили матове шкло — молодці, монітори повернуті до зали і вся черга чує, бачить, як глуха бабуся знімає гроші бо не довіряє синові який з нею живе. Відкритість, закритість дуже переїхала не врахувавши трохи здорового глузду. Дуже кидається в очі ідеальність і сучасність одних установ і жахливий стан в очікуванні ремонту інших. ЦНАП з музикою та зручними кріслами, сервіс черги і пліснява коридорів БТІ з кріслами які вірили в перемогу радянської влади. Це як електробуси та вінтажні тролейбуси з Чехословаччини в яких двері відкриваються як у квесті, ніколи не знаєш де пощастить.

    Жахливою стала прірва у всьому. Нові будівлі “Парус” я дурепа думала що правильно — “Вітрило”. І дерева на будівлях що сипляться, якщо їхати 6 трамваєм з кінцевої. Я розумію, що у нас криза зі сміттям, але місто стало дуже брудним. Ніж витрачати гроші на паперовий безлад, краще давати ці гроші на відбудову міста. Люди будуть знати, що це має сенс. Так само з цією чергою — sms на телефон і чекаєш свого номера на табло, це ж працює при отриманні документів.

    Замовкаю, бо ще напишу купу всього. Може щось дійсно зміниться, якщо про це казати.

    8.55

    На гору сторінки.


    Гра в мовчанку.


    8.09.2017

    Моя гра в мовчанку скінчилась і я повертаюсь до україномовного блогу “Нотатки Небайдужої”. З цієї рубрики у 2003 почалась моя “Аксіома”.

    Чому саме зараз, саме сьогодні? Так сталося. Забагато співпало в один день. Гарне сонце на дворі. Бажання згадати що сьогодні день солідарності журналістів. Та безперечно фактор самопочуття. Я зібралась додати ще декілька іноземних мов. Завела в вибране декілька ресурсів, знайшла словники. Все чудово, та тільки я дихати більше не можу. Не можу і все знаходити слова англійською, щоб висловити як розриває на шматки все що бачу довкола. Не можу більше писати про ремонти в дощових калюжах і вар’ятів у всіх установах. Навіщо, це як розповідати пісню без нот, немає сенсу.

    Замовкла я бо страшенно образилась. Усе через цей клятий Крим. Як паплюжили моє прізвище скрізь. Співпало. Шанс на мільйон і я його здибала на свою точно не голову. Було дуже неприємно і відмовитись від писання коментарів здавалось страшенно розумним. Мучилась сама невимовно бо ідеї приходили, та я їх не помічала.

    Раптом сьогодні зрозуміла що страйкувати немає сенсу. Очікуваних змін в країні не сталося і скільки вже можна грати в мовчанку, якщо через галас дурисвітів твою тишу не помітять. Звичайно, я маю вже купу ідей про що писати, але зараз я просто милуюся в цьому відчутті що я не маю псувати собі кров і згадувати яке слово має яке значення. Поки що планую зробити блог щотижневим, а як піде з текстами не відомо.

    Мені все ще не байдуже, але тепер я про це не мовчу.

    16.15

    На гору сторінки.



    Пошта: aksioma@neonet.ua


    ТЕАТРАЛЬНІ П’ЄСИ.pdf

    Сценарій: "Горпина."pdf


    Copyright © 2017. All rights reserved