Катерина Аксьонова. КОЛЬОРИ ЖИТТЯ.
    Катерина Аксьонова. КОЛЬОРИ ЖИТТЯ.

    П”єса — дипломант конкурсу “Коронація Слова 2012”.

    Дійові особи:

    Діти: Василько.
    Тарасик.
    Софійка.
    Ігорко.
    Маруся.

    Чарівниця.
    Верблюденя.
    Мати Верблюденя. Верблюдиця.
    Жовта Фарба.
    Краб.
    Дельфін.
    Синя Фарба.
    Зайчатко.
    Вовк.
    Зелена Фарба.
    Чорна Фарба.
    Кицька.
    Півник.
    Біла Фарба.
    Червона фарба.

    Всі Фарби може грати один актор чи акторка.


    Сцена 1.

    Великий квітник, у квітнику бавляться діти. Ігорко, Маруся, Василько, Софійка, Тарасик. Перед ними великі жбани фарб.
    ТАРАСИК: Невже вони все це забули, Софійка?
    СОФІЙКА: Тарасик, Мама казали, що вони потім заберуть. Тут тільки залишки.
    ІГОРКО: Дійсно, Василько. (заглядає усередину). Там внизу залишилось. Немає чим бавитись.
    ВАСИЛЬКО: Що я знайшов! Маруся! (показує великі пензлики)
    МАРУСЯ: Можна фарбувати!
    СОФІЙКА: А що?
    ТАРАСИК: Паркан.
    Діти підходять з пензлями до паркану який стоїть на передньому плані. Кожен фарбує, не видно в який колір.
    ІГОРКО: В мене фарба красивіша.
    ТАРАСИК: Ні, в мене, Ігорко.
    ВАСИЛЬКО: В мене краща.
    Василько замальовує те, що помалювали Тарасик та Ігорко.
    МАРУСЯ: Так не можна.
    ТАРАСИК: Не можна. В мене була краща фарба. (починає плакати)
    ІГОРКО: В мене теж була гарна фарба, але я не буду плакати.
    Ігорко штовхає Василька.
    СОФІЙКА: Зупиніться!
    ВАСИЛЬКО: Він перший почав.
    МАРУСЯ: Навіщо ти замалював те, що він зробив?
    ВАСИЛЬКО: В мене фарба краща!
    ІГОРКО: В мене краща!
    ТАРАСИК: В мене!(Знов плаче).
    СОФІЙКА: Так не можна, ми ж друзі.
    ВАСИЛЬКО: Друзі.
    МАРУСЯ: Вибачся.
    ВАСИЛЬКО: Добре, більше не буду.
    ТАРАСИК: Правильно, бо в мене була найкраща фарба.
    ІГОРКО: В мене!
    СОФІЙКА: Знову.
    ТАРАСИК: Ми не будемо сваритись через дурні фарби.
    ІГОРКО: Так, яка різниця. Вони всі потекли і стали негарними.
    ВАСИЛЬКО: Більше не будемо бавитись в фарби.
    СОФІЙКА: Так, вони погані.
    МАРУСЯ: Якщо через них ми сваримось, краще їх би зовсім не було.
    ВАСИЛЬКО: Краще їх би зовсім не було, а ми бавитися будемо.
    За ним всі повторюють.
    ВСІ: Краще фарб зовсім не було би, а ми бавитися будемо.
    Діти починають стрибати. Піднімається вітер.

    Сцена 2.

    МАРУСЯ: Краще фарб би не було, бавимось і так добре.
    Жбани з фарбами починають трястися.
    СОФІЙКА: Ой, що це?
    Діти завмирають. З кожного жбана вискакує фарба. Жовта фарба, синя фарба, зелена фарба, чорна фарба, біла фарба, червона фарба. Розбігаються в різні боки від здивованих дітей.
    На квітник спускається хмаринка. На хмаринці Чарівниця.
    ЧАРІВНИЦЯ: Що ви наробили? Тепер повтікали кольори. Ви подумали про інших дітей? Як вони будуть малювати? Йдіть і шукайте кольори.
    ІГОРЧИК: Стільки галасу через фарби.
    ВАСИЛЬКО: Ми і так через них посварились.
    ТАРАСИК: Так, краще без них.
    ЧАРІВНИЦЯ: Ви образили не фарби, а кольори життя. Ви не повернетесь додому доки не виправите свою помилку.
    Піднімається вітер.
    Затемнення.

    Сцена 3.

    Пустеля, діти розгублено дивляться на всі боки.
    МАРУСЯ: Ми де?
    СОФІЙКА: Не знаю, але я боюся.
    ТАРАСИК: Немає чого боятись.
    ВАСИЛЬКО: Так, які фарби шукати?
    ІГОРКО: А якщо Чарівниця сказала правду?
    СОФІЙКА: Невже ми знову зробили щось погане?
    МАРУСЯ: Мама буде сварити.
    ТАРАСИК: До того, як буде сварити, треба додому вернути.
    СОФІЙКА: Я боюся.
    ВАСИЛЬКО: Не плач.
    СОФІЙКА: Але...
    ІГОРКО: Треба не плакати, а думати. Сідаємо і думаємо. Хто перший придумає - говорить.
    Всі сідають долу. Важко зітхають і напружено думають.
    МАРУСЯ: Ну що?
    ВАСИЛЬКО: Нічого.
    ІГОРКО: Краще думай.
    ВАСИЛЬКО: Я думаю, як можу.
    ТАРАСИК: Треба ще думати.
    СОФІЙКА: Дорослі, коли думають, кажуть, щоб було навколо тихо.
    Тяжко зітхають і знов напружено думають.

    Сцена 4.

    ТАРАСИК: А ми ні в чому не винні!
    СОФІЙКА: Як це так?
    ТАРАСИК: Це не ми залишили фарби.
    ВАСИЛЬКО: Так. Їх залишили маляри. Ми тут ні до чого. Вони перші почали.
    ІГОРКО: Але ж ми знайшли пензлики і почали малювати?
    МАРУСЯ: Так, ми хотіли щоб паркан був веселий, яскравий.
    ВАСИЛЬКО: Вийшло погано.
    СОФІЙКА: Ми навіть посварилися.
    ТАРАСИК: Треба все це пояснити Чарівниці. Може тоді вона нас пробачить і поверне додому.
    ІГОРКО: Фарби повтікали від нас, а не від малярів. Все одно нам доведеться їх розшукувати. Знати б тільки як.
    МАРУСЯ: Ми і так над цим думаємо.
    СОФІЙКА: А в нас нічого не виходить.
    ТАРАСИК: Треба кликати на допомогу!
    ВАСИЛЬКО: Кого?
    ІГОРКО: Яка різниця, головне кликати.
    СОФІЙКА: Допоможіть!
    МАРУСЯ: Ми заблукали!
    ІГОРКО: Ми більше не будемо!
    ВАСИЛЬКО: Ми тут!
    ТАРАСИК: Що це?
    Один з барханів в пустелі починає ворушитись. Діти скупчуються разом.

    Сцена 5.

    Бархан перестає ворушитись. Це Верблюденя, яке повертає до них голову.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Ви хто?
    ТАРАСИК: А ти хто?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Я Верблюденя. Ви так кричали, що я прокинувся. Ви хто?
    ІГОРКО: Я Ігорко.
    МАРУСЯ: Я Маруся.
    СОФІЙКА: Я Софійка.
    ТАРАСИК: Я Тарасик.
    ВАСИЛЬКО: А я Василько.
    ІГОРКО: Чому ти тут?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Пустеля мій дім.
    МАРУСЯ: Але тут немає ні вікон, ні дверей.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Що це?
    СОФІЙКА: Де?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Вікна та двері. Для чого вони?
    ВАСИЛЬКО: Бо так треба.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: У вас вони є? Вікна, двері.
    ВАСИЛЬКО: Є. Тільки вдома.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: А покажіть мені?
    СОФІЙКА: Не можемо.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Не хочете?
    МАРУСЯ: Хочемо, і я тебе запрошую до себе в гості. Сподіваюсь, мама не буде проти.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Добре, я прийду. Де твій дім?
    МАРУСЯ: Я не знаю.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: А що ви тут робите?
    ІГОРКО: Блукаємо.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Як в пустелі можна заблукати? Тим більше ви стоїте на місці.
    ТАРАСИК: Стоїмо. Бо не знаємо, куди йти.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Повертайтесь, звідки прийшли. Мені так завжди мама каже робити. Щоб я не заблукав. Зараз я вже не блукаю. А коли я був маленьким верблюденям. Як страшно було. Вертайте туди, звідки прийшли.
    ВАСИЛЬКО: Ми не знаємо.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Чого?
    ІГОРКО: Ми сюди не прийшли.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Але ж ви тут. Як ви тут опинились?
    ТАРАСИК: Це довга історія.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Я люблю довгі історії, мені мама завжди їх оповідає ввечері. Тоді я краще засинаю. І ще, коли довго йдемо пустелею, мама розповідає історії, щоб мені було цікаво.
    СОФІЙКА: Ми бавились вдома. У дворі.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Там є вікна і двері?
    МАРУСЯ: Повно вікон і дверей.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Як цікаво, а в нас жодного.
    СОФІЙКА: Ми бавились в квітнику.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Я люблю квіти, вони смачні і соковиті.
    ІГОРКО: Не знаю.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Ви не їсте квіти і траву?
    ВАСИЛЬКО: Ні.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Не дивно, що ви заблукали. Що було після квітника?
    ТАРАСИК: Ми знайшли фарби. І вирішили пофарбувати паркан.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Паркан? Його ви мені теж покажете.
    МАРУСЯ: Обов’язково.
    ТАРАСИК: Ми почали фарбувати паркан. Кожен своєю фарбою. Моя фарба була найгарніша.
    ВАСИЛЬКО: Ні, моя.
    ІГОРКО: Не слухай їх, в мене була найкраща.
    СОФІЙКА: Ми посварились і потім вирішили помиритись. Ми сказали, що наша дружба важливіша від фарб.
    МАРУСЯ: Так, краще цих фарб би зовсім не було. Фарби почули це і втекли від нас у різні боки.
    ТАРАСИК: З’явилась Чарівниця і сказала, що ми повинні відшукати всі фарби і вибачитись перед ними.
    ІГОРКО: І тільки після цього ми повернемо додому.
    ВАСИЛЬКО: Так ми опинились тут. І ми не знаємо, куди йти далі.
    Верблюденя починає плакати.
    СОФІЙКА: Ти так розчулився через нашу історію?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Так. А ще... я теж заблукав і я не знаю, де мама.
    МАРУСЯ: Халепа.
    ІГОРКО: Треба нам усім подумати і допомогти Верблюденяті знайти маму.
    Маруся і Софійка заспокоюють Верблюденя. Хлопці напружено думають.
    ТАРАСИК: Чому ти не можеш піти туди, звідки прийшов?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Дійсно. Ти правильно кажеш. Та я не пам’ятаю, звідки прийшов.
    СОФІЙКА: Як це?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Я йшов з матусею, вона мені розповідала цікаву історію і я так захопився, що зовсім не дивився на усі боки.
    МАРУСЯ: І заблукав?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Виходить, що так.
    ІГОРКО: А в твоєї матусі дім теж пустеля?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Так.
    ТАРАСИК: Тоді треба її погукати голосно-голосно. І вона тебе почує.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Мамо!!
    ДІТИ: Мати Верблюденя!!
    Великий бархан ворушиться.

    Сцена 6.
    Великий бар
    хан це Мати Верблюденя.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Мама!
    Мати Верблюденя підходить до Верблюденя.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Злякався?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Так. Але оці діти, вони мої друзі.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Я чула. Ігорко, Тарасик, Софійка, Маруся.
    ВАСИЛЬКО: І Василько.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Так, і ти Василько. Я не хотіла вам заважати.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Вони допомогли мені тебе знайти. І вони ще запросили мене в гості.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Це дуже добре.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Я побачу вікна, двері і паркан.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Побачиш. Але чому твої друзі засмучені?
    ТАРАСИК: Ви усе чули?
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Так, як ви образили фарби. Це погано.
    ВАСИЛЬКО: Знаємо.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Треба вибачитись перед фарбами.
    ТАРАСИК: Ми б хотіли.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Тоді чому цього не робите?
    СОФІЙКА: Де нам їх шукати?
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Подивіться навколо.
    МАРУСЯ: Пустеля.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Вам подобається?
    ІГОРКО: Так, дуже гарно. Але фарби не можуть сховатись у пустелі. Тут усе як на долоні.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Мене і Верблюденя ви не помітили.
    ВАСИЛЬКО: Так.
    СОФІЙКА (починає стрибати на місці): Я знайшла! Знайшла.
    ТАРАСИК: Що?
    СОФІЙКА (захоплено): Жовту фарбу.
    ІГОРКО: Де?
    СОФІЙКА: Скрізь.
    МАРУСЯ: Навколо жовта фарба, ми в пустелі. Жовта фарба!
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Молодці. Тепер, що треба зробити.
    ТАРАСИК: Жовта фарба...
    ІГОРКО: Ми дуже...
    МАРУСЯ: Ми дуже і дуже...
    ВАСИЛЬКО: Вибачаємось...
    СОФІЙКА: І більше так казати не будемо. Ми любимо жовту фарбу, бо вона гарна.

    Сцена 7.

    Піднімається пісок, вистрибує Жовта Фарба.
    ЖОВТА ФАРБА: Я пробачаю. Я вірю вам. Шукайте інші.
    Жовта Фарба робить колесо і зникає.
    ТАРАСИК: Як добре.
    МАРУСЯ: Але ми ще не вдома.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Вам треба знайти ще інші фарби і вибачитись.
    ІГОРКО: А де їх шукати?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Мамо, я їм покажу де море.
    МАТИ ВЕРБЛЮДЕНЯ: Добре, але потім вертай додому.
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Обов’язково. Верну, звідки прийшов.
    ВАСИЛЬКО: А що море?
    ВЕРБЛЮДЕНЯ: Море велике. Там багато моїх друзів. Вони вам допоможуть. Бо мої друзі стануть вашими.
    Діти і Верблюденя виходять. Мати Верблюденя киває їм головою. Діти махають у відповідь.
    Затемнення.

    Сцена 8.

    Діти на піску біля берега моря. Велике каміння, пісок.
    ТАРАСИК: Верблюденя був правий, тут дійсно море.
    МАРУСЯ: Яке воно велике.
    ІГОРКО: Сподіваюсь, Верблюденя не заблукає.
    СОФІЙКА: Гадаю ні. Він знає куди вертати.
    ВАСИЛЬКО: І мама знає, де він. Нам що робити далі?
    ІГОРКО: Море ми не перейдемо, воно дуже велике.
    МАРУСЯ: Я плавати вмію, але не настільки добре.
    ТАРАСИК: Може повернемо в пустелю.
    ВАСИЛЬКО: Без інших фарб ми не повернемо додому.
    СОФІЙКА: Ми не можемо море пройти і перепливти.
    МАРУСЯ: Не можемо.
    СОФІЙКА: Тоді давайте його обійдемо.
    Діти йдуть, море рухається, але залишається на своєму місці.
    ІГОРКО: Щось в нас не виходить.
    ТАРАСИК: Може швидше треба.
    Діти починають бігти, море рухається, але залишається на своєму місці.
    ВАСИЛЬКО: Море велике, ми не можемо його оббігти.
    МАРУСЯ: Я втомилась.
    СОФІЙКА: Треба шукати інший шлях.
    ІГОРКО: Верблюденя казав, що в нього у морі багато друзів. Давайте попросимо їх про допомогу.
    ТАРАСИК: Друзі Верблюденя!
    ІГОРКО: Друзі Верблюденя, нам потрібна ваша допомога.

    Сцена 9.

    Один з каменів ворушиться. Це великий Краб.
    КРАБ: Хто кликав друзів Верблюденя?
    ІГОРКО: Ми кликали.
    КРАБ: А де Верблюденя?
    ТАРАСИК: Він повернувся до матусі, щоб знову не заблукати.
    КРАБ: Погано, я хотів просити його допомоги.
    СОФІЙКА: Що сталося?
    КРАБ: Рибки бавились у морі, стрибали, хто далі. Дельфін переміг. Вистрибнув на берег. Треба повернути його до води. Я не можу, я маю гострі клешні. Можу зашкодити. Хотів просити Верблюденя допомогти, він мій друг.
    МАРУСЯ: Ми теж друзі Верблюденя і ми допоможемо.
    КРАБ: Правда?
    ВАСИЛЬКО: Куди йти?
    КРАБ: За мною.
    Діти йдуть за Крабом.

    Сцена 10.

    Діти повертаються, попереду Краб. Діти тягнуть маленького Дельфіна.
    СОФІЙКА: Це ж треба було так далеко застрибнути.
    ДЕЛЬФІН: Я переміг.
    КРАБ: Ти трохи біди собі не наробив.
    ІГОРКО: Тяжко.
    ВАСИЛЬКО: Зараз покладемо його, а потім потягнемо далі.
    Діти кладуть дельфіна.
    ДЕЛЬФІН: Води.
    МАРУСЯ: Зараз.
    Маруся підбігає до моря, потім біжить і поливає водою на Дельфіна.
    ДЕЛЬФІН: Дякую, так краще.
    ТАРАСИК: Зараз все буде добре. Вперед, перепочили.
    Діти беруть Дельфіна і тягнуть до моря. Потім Дельфін виринає у морі.
    ДЕЛЬФІН: Як добре, дякую вам. Ви справжні друзі. Дякую і тобі, Крабе.
    КРАБ: Це друзі Верблюденя.
    ДЕЛЬФІН: Друзі Верблюденя тепер мої друзі.
    Дельфін випускає фонтан води.
    СОФІЙКА: Як гарно.
    Дельфін знову випускає фонтан води.
    ДЕЛЬФІН: Я вам дуже дякую за допомогу, але тепер розкажіть про себе. Я Дельфін, я вище всіх і найдалі стрибаю у морі.
    КРАБ: Але буваєш необережним і вистрибуєш на пісок.
    ДЕЛЬФІН: Це сталося випадково. Так от далі про себе, в мене є друзі. Краб, який попрохав вас врятувати мене і Верблюденя з яким ми бавимось на березі моря. А ще я хочу, щоб ви стали моїми друзями. Так хто ви?
    ІГОРКО: Я Ігорко.
    МАРУСЯ: Я Маруся.
    СОФІЙКА: Я Софійка.
    ТАРАСИК: Я Тарасик.
    ВАСИЛЬКО: Я Василько.
    ДЕЛЬФІН: Дуже приємно.
    КРАБ: Я радий з вами познайомитись.
    ТАРАСИК: Ми теж раді новим друзям.
    КРАБ: А що ви тут робите, раніше я вас тут не бачив.
    ВАСИЛЬКО: Ми тут раптово опинились.
    ДЕЛЬФІН: Я думав вас до моря привів Верблюденя.
    ІГОРКО: Так, привів, але з пустелі. А в пустелі ми раптово опинились.
    КРАБ: Як це?
    СОФІЙКА: Ми теж бавились і...
    ДЕЛЬФІН: Розповідайте, теж стрибнули на пісок.
    МАРІЙКА: Не зовсім.
    СОФІЙКА: Ми бавились вдома. У дворі. Ми бавились в квітнику.
    ТАРАСИК: Ми знайшли фарби. І вирішили пофарбувати паркан.
    ДЕЛЬФІН: Паркан? А що це?
    МАРУСЯ: До нас в гості завітає Верблюденя і потім тобі все переповість.
    ДЕЛЬФІН: А мені в гості не можна?
    ВАСИЛЬКО: Можна, але я не думаю, що ти вмістишся в моєму акваріумі.
    ДЕЛЬФІН: Де?
    ВАСИЛЬКО: Акваріум це маленьке море для маленьких риб.
    КРАБ: Для крабів є теж акваріуми?
    ТАРАСИК: Звичайно.
    КРАБ: Як цікаво. Хоча я не знав, що може бути маленьке море для маленьких риб. І що було з фарбування?
    ВАСИЛЬКО: Ми почали фарбувати паркан. Кожний своєю фарбою. Моя фарба була найгарніша. Ігорко думав, що в нього краща. А Тарасик, що в нього.
    СОФІЙКА: Ми посварились і потім вирішили помиритись. Ми сказали, що наша дружба важливіша від фарб.
    МАРУСЯ: Так, краще цих фарб би зовсім не було. Фарби почули це і втекли від нас у різні боки.
    ТАРАСИК: З’явилась Чарівниця і сказала, що ми повинні відшукати всі фарби і вибачитись перед ними.
    ІГОРКО: І тільки після цього ми повернемо додому.
    ВАСИЛЬКО: Так ми опинились в пустелі. І ми не знали, куди йти далі. Почали гукати по допомогу. Познайомились з Верблюденям. Потім Верблюденя загубило матусю.
    КРАБ: Знову?
    СОФІЙКА: Так. Але ми голосно кричали і його матуся знайшлась.
    МАРУСЯ: Потім ми дивились на всі боки і знайшли Жовту Фарбу в пустелі. Вибачились перед нею.
    ІГОРКО: Тепер нам треба знайти інші фарби, сказати, що ми більше так не будемо.
    ВАСИЛЬКО: Ми хотіли обійти море, щоб знайти шлях, але ми не знаємо де шукати інші фарби.
    ДЕЛЬФІН: Зараз.
    Дельфін зникає у морі.

    Сцена 11.

    Дельфін виринає, робить фонтанчик з води. Слідом за ним у морі з’являється Синя Фарба.
    СОФІЙКА: Дивіться, Синя Фарба.
    ІГОРКО: Звичайно, вона сховалася в морі.
    ВАСИЛЬКО: Ми б її довго шукали. Море глибоке і велике.
    СИНЯ ФАРБА: Дельфін мені оповів, як ви його врятували. Ви молодці.
    ТАРАСИК: Ми більше не будемо.
    ВАСИЛЬКО: Синя Фарба теж дуже красива.
    МАРУСЯ: І море дуже гарне. Ми не будемо ображати кольори.
    СИНЯ ФАРБА: От і добре. Шукайте інших. Успіхів.
    Синя Фарба робить колесо і зникає.

    Сцена 12.

    ІГОРКО: Нам треба йти далі і шукати інші фарби.
    КРАБ: Добре, я вкажу вам шлях до лісу. Там є Зайчатко. Він може вам вказати шлях далі.
    ДЕЛЬФІН: Я залишаюсь в морі, успіхів вам, друзі.
    ТАРАСИК: Ще побачимось.
    Діти махають руками, Дельфін робить фонтанчик води. Діти йдуть за Крабом.
    Затемнення.

    Сцена 13.

    Густий ліс, перед ним стоять діти.
    ТАРАСИК: А тепер куди?
    ІГОРКО: Треба знайти зайчатко.
    СОФІЙКА: Ліс великий, де його шукати?
    З лісу вибігає зайчатко, на ньому майка з написом 35, він оббігає дітлахів.
    МАРУСЯ: Зайчатко.
    ВАСИЛЬКО: Дивись.
    Слідом за зайчатком на великій швидкості вибігає вовк. Тарасик хапає зайчатко, затуляє йому рота і ховає позаду себе. Інші дітлахи закривають його. Зайчатко пручається.
    Вовк зупиняється і з подивом дивиться на всі боки.
    ВОВК: Дітлахи, що тут робите, заблукали?
    ІГОРКО: Ні, ми просто бавимось.
    ВОВК: У лісі? Самі? Без дорослих?
    ВАСИЛЬКО: Ми вже й не маленькі.
    ВОВК: Зайчатко не бачили?
    СОФІЙКА: Зайчатко?! Ми? Звідки?
    ВОВК: Дійсно не бачили?
    МАРУСЯ: Маленьке зайчатко беззахисне... ні, ми такого не бачили.
    ВОВК: Куди він міг подітись з маршрута?
    ІГОРКО: Може до моря втік.
    ВОВК: Це проти правил.
    Тарасик втрачає рівновагу і падає шкереберть відпустивши руки. Зверху нього Зайчатко.
    ВОВК: Ось ти де.
    ЗАЙЧАТКО: Я прошу не зараховувати результат. Я мав перепони. Мені закрили рота!
    ВАСИЛЬКО: Дурник, він тебе з’їсть.
    МАРУСЯ: Ми тебе хотіли врятувати, а ти до нас так ставишся.
    ЗАЙЧАТКО: Врятувати? Від кого?
    ТАРАСИК: За тобою біг вовк!
    ЗАЙЧАТКО: І що з того?
    ІГОРКО: Ти від нього втікав.
    ВОВК: Від мене?
    СОФІЙКА: А чому ви так здивовані?
    ЗАЙЧАТКО: Я тренуюсь на першість лісу.
    ВАСИЛЬКО: Першість лісу?
    ЗАЙЧАТКО: Так, першість лісу з бігу.
    ІГОРКО: А вовк?
    ЗАЙЧАТКО: Мене тренує. В мене був непоганий результат. Поки ви не...
    ТАРАСИК: Як же ми могли знати про таке.
    ЗАЙЧАТКО: Всі чули про змагання на першість лісу.
    ВАСИЛЬКО: Ми не чули, ми нетутешні.
    ВОВК: Дійсно, я вас ніколи не бачив.
    МАРУСЯ: Хто ще змагається на першість лісу?
    ЗАЙЧАТКО: Усі. А на суперфінал повинна приїхати черепаха.
    ІГОРКО: Черепаха?
    ВОВК: Кажуть вона перемогла у себе.
    СОФІЙКА: Це неможливо.
    ЗАЙЧАТКО: Ніхто не знає, але я повинен тренуватись.
    ВОВК: Режим для перемоги це головне.
    ЗАЙЧАТКО: Так, знову та ж дистанція.
    СОФІЙКА: А ми хотіли просити вас про допомогу.
    ВОВК: Яку допомогу?
    ІГОРКО: Дельфінчик сказав, що Зайчатко допоможе.
    ЗАЙЧЕНЯ: Що ж ви не сказали, що друзі Дельфінчика.
    ТАРАСИК: Ми не встигли.
    ВОВК: Добре, ми вас вислухаємо. Хто ви і чому потрібна наша допомога?
    СОФІЙКА: Ви точно добре ставитесь до Зайчатка?
    ВОВК: Як до рідного. Слухаємо.
    ІГОРКО: Я Ігорко.
    МАРУСЯ: Я Маруся.
    СОФІЙКА: Я Софійка.
    ТАРАСИК: Я Тарасик.
    ВАСИЛЬКО: Я Василько.
    ЗАЙЧАТКО: Приємно познайомитись.
    ВОВК: Мені теж з вами познайомитись приємно.
    ТАРАСИК: Ви можете бути нашими новими друзями?
    ЗАЙЧАТКО: Аякже. Я навіть запрошую вас на сьогоднішні перегони на першість лісу.
    ІГОРКО: Ми прийдемо. Ми не хотіли вам заважати.
    ВОВК: А що ви тут робите?
    ВАСИЛЬКО: Ми тут раптово опинились. Ми бавились і...
    ВОВК: Розповідайте.
    СОФІЙКА: Ми бавились вдома. У дворі, в квітнику.
    ТАРАСИК: Ми знайшли фарби. І вирішили пофарбувати паркан.
    ВАСИЛЬКО: Ми почали фарбувати паркан. Кожний своєю фарбою. Моя фарба була найгарніша. Ігорко думав, що в нього краще. А Тарасик, що в нього.
    СОФІЙКА: Ми посварились і потім вирішили помиритись. Ми сказали, що наша дружба важливіша від фарб.
    МАРУСЯ: Так, краще цих фарб би зовсім не було. Фарби почули це і втікли від нас у різні боки.
    ТАРАСИК: З’явилась Чарівниця і сказала, що ми повинні відшукати всі фарби і вибачитись перед ними.
    ІГОРКО: І тільки після цього ми повернемо додому.
    ВАСИЛЬКО: Так ми опинились в пустелі. І ми не знали, куди йти далі. Почали гукати на допомогу. Познайомились з Верблюденятком. Потім Верблюденя загубило матусю. Але ми голосно кричали і його матуся знайшлась.
    МАРУСЯ: Потім ми дивились на всі боки і знайшли Жовту Фарбу в пустелі. Вибачились перед нею.
    ВАСИЛЬКО: Ми хотіли обійти море, щоб знайти шлях. Побачили Краба, він нас попросив, щоб ми допомогли віднести Дельфінчика знов у море.
    ЗАЙЧАТКО: Він стрибнув далі усіх?
    ТАРАСИК: Якнайдалі. Ми його притягнули у море і Дельфінчик знайшов у морі Синю Фарбу. Вибачились і перед нею. Тепер шукаємо далі фарби.
    МАРУСЯ: Ви нам допоможете?
    ВОВК: Звичайно, але скоро вже почнуться перегони. Після перегонів ми вам допоможемо.
    ЗАЙЧАТКО: Так, я вам покажу шлях з лісу. Там недалеко вже буде паркан. А за ним квітник, а там може вже й інші фарби сховались.
    СОФІЙКА: Було б добре, додому хочемо.
    ЗАЙЧАТКО: Це далеко. В нас там, біля паркану, фініш.
    ВОВК: Я їх проведу, а ти зроби ще одне коло, щоб потренуватись.
    ЗАЙЧАТКО: Добре, до зустрічі на фініші.
    Зайчатко біжить.
    Затемнення.

    Сцена 14.

    Ліс, паркан, напис “фініш”. Дітлахи стрибають.
    ІГОРКО: Зайчатко!
    МАРУСЯ: Так, переміг.
    ВАСИЛЬКО: Молодець.
    ТАРАСИК: Ти бачила, скільки моркви йому подарували?
    СОФІЙКА: Бачила.
    ТАРАСИК: Вони так святкують. Не хочу їм заважати.
    МАРУСЯ: А додому?
    ІГОРКО: Не треба нікому заважати, ось паркан. Далі квітник. Ми знайдемо дорогу самі.
    СОФІЙКА: Та жодної фарби ми не знайшли у лісі.
    ТАРАСИК: Знайшли!
    ВАСИЛЬКО: Де?
    ТАРАСИК: Зелена Фарба. Ми вибачаємось.
    Зелена Фарба вистрибує з лісу.
    ЗЕЛЕНА ФАРБА: Молодці, знайшли. А тепер швидше. Шукайте далі, скоро вечір.
    Зелена Фарба стрибає і йде зі сцени.
    СОФІЙКА: Ніч. Скоро буде ніч.
    МАРУСЯ: Тільки вечір.
    ІГОРКО: Фарби, де ви, вибачте...
    ТАРАСИК: Ой, як усе темніє...
    Світло над сценою потроху згасає.

    Сцена 15.

    ІГОРКО: Чому так темно?
    ЧОРНА ФАРБА: Ви мене кликали, я прийшла.
    ТАРАСИК: Хто ти?
    ЧОРНА ФАРБА: Я чорна фарба, що ви хотіли?
    МАРУСЯ: Я боюся.
    СОФІЙКА: Мені моторошно.
    ЧОРНА ФАРБА: Самі звали, а потім лякаєтесь.
    ВАСИЛЬКО: Чорна фарба, ми більше не будемо, але нам страшно.
    МАРУСЯ: Ми додому хочемо.
    ЧОРНА ФАРБА: Вибачаю.
    На чорному тлі починають блищати зорі.
    СОФІЙКА: Дивись.
    МАРУСЯ: Це наше небо, як гарно.
    ЧОРНА ФАРБА: Бачите красу ночі?
    ІГОРКО: Дуже гарно.
    ЧОРНА ФАРБА: Я піду, щоб вас не лякати.
    Чорна Фарба йде. Сцена стає яскраво освітленою.

    Сцена 16.

    Діти мружаться від сонця. На паркані сидить чорна кицька.
    ТАРАСИК: Чорна кицька.
    ІГОРКО: Так.
    КИЦЬКА: Що ти таке кажеш?
    Кицька струшує з себе усе, стає сірою.
    СОФІЙКА: А що це на тобі було чорне?
    КИЦЬКА: Я вночі гуляла і забруднилась від неба.
    МАРУСЯ: А ти так близько біля неба ходиш?
    КИЦЬКА: Я ходжу де хочу. І з вами розмовляти я не маю часу.
    Кицька зістрибує з паркану.

    Сцена 17.

    МАРУСЯ: Як вона могла від неба забруднитись?
    На паркан сідає півник.
    ПІВНИК: Не вірте їй. Вона в багнюці забруднилась. Я ближче всіх до неба.
    СОФІЙКА: Невже?
    ПІВНИК: Не до неба, але до сонця. Я заспіваю - воно визирає.
    ІГОРКО: Я не чув як ти співав.
    Півник кукурікає.
    ПІВНИК: Бачите, як сонячно стало.
    ТАРАСИК: Я думав це від того, що чорна фарба пішла.
    ПІВНИК: Чого ж ви такі недовірливі? Взагалі хто ви і чому тут?
    ІГОРКО: Я Ігорко.
    МАРУСЯ: Я Маруся.
    СОФІЙКА: Я Софійка.
    ТАРАСИК: Я Тарасик.
    ВАСИЛЬКО: Я Василько.
    ПІВНИК: Рад усіх вас бачити.
    ТАРАСИК: Ти можеш нам допомогти?
    ПІВНИК: Розкажіть у чому, я спробую. Що ви тут шукаєте?
    ВАСИЛЬКО: Ми тут раптово опинились. Ми бавились і...
    СОФІЙКА: Ми бавились вдома. У дворі, в квітнику.
    ТАРАСИК: Ми знайшли фарби. І вирішили пофарбувати паркан.
    ВАСИЛЬКО: Ми почали фарбувати паркан. Кожний своєю фарбою. Моя фарба була найгарніша. Ігорко думав, що в нього краще. А Тарасик, що в нього.
    СОФІЙКА: Ми посварились і потім вирішили помиритись. Ми сказали, що наша дружба важливіша від фарб.
    МАРУСЯ: Так, краще цих фарб би зовсім не було. Фарби почули це і втекли від нас у різні боки.
    ТАРАСИК: З’явилась Чарівниця і сказала, що ми повинні відшукати всі фарби і вибачитись перед ними.
    ІГОРКО: І тільки після цього ми повернемо додому.
    ВАСИЛЬКО: Так ми опинились в пустелі. І ми не знали, куди йти далі. Почали гукати на допомогу. Познайомились з Верблюденям. Потім Верблюденя загубило матусю. Але ми голосно гукали і його матуся знайшлась.
    МАРУСЯ: Потім ми дивились на всі боки і знайшли Жовту Фарбу в пустелі. Вибачились перед нею.
    ВАСИЛЬКО: Ми хотіли обійти море, щоб знайти шлях. Побачили Краба, він нас попросив, щоб ми допомогли втягнути Дельфіня знов у море. Ми його притягнули у море і Дельфінчик знайшов у морі Синю Фарбу. Вибачились і перед нею.
    СОФІЙКА: Потім ми пішли до лісу. Там зустріли зайчатко, він тренувався на першість лісу з бігу.
    ПІВНИК: І знову переміг.
    ТАРАСИК: Так, у нього гарний тренер - вовк. Ми не хотіли заважати йому святкувати, бо самі знайшли паркан.
    МАРУСЯ: А ще у лісі ми побачили зелену фарбу і також перед нею вибачились.
    ІГОРКО: Потім почали гукати всі інші фарби. Прийшла чорна фарба і ми злякались.
    СОФІЙКА: Так, ми думали, що це вже ніч, а ми ще не вдома. Ми вибачились і вона пішла.
    ВАСИЛЬКО: Допоможи і ти нам, півник, знайти фарби.
    ПІВНИК: Фарби? Я викликаю білий день, а про фарби не чув.
    МАРУСЯ: Біла Фарба, ми так більше не будемо.

    Сцена 18.

    Біла Фарба виходить з-за паркану.
    БІЛА ФАРБА: Добре, що і про мене згадали.
    СОФІЙКА: Ми такі винуваті. Ми більше не будемо.
    БІЛА ФАРБА: Я впевнена у цьому. Щасти вам.
    ТАРАСИК: А де шукати інші фарби?
    БІЛА ФАРБА: Ви майже прийшли.
    Біла Фарба робить колесо і йде.

    Сцена 19.

    ІГОРКО: Куди ми прийшли?
    ПІВНИК: Подивіться за паркан.
    ВАСИЛЬКО: І що? Там квітник.
    ПІВНИК: Далі ви самі.
    Півник злітає з паркана.
    Затемнення.

    Сцена 20.

    Діти в великому квітнику, як у першій сцені.
    СОФІЙКА: Що він говорив?
    МАРУСЯ: Навколо нас квіти!
    ВАСИЛЬКО: Бачу.
    МАРУСЯ: В кожній квіточці схована фарба.
    ІГОРКО: Правда!
    Діти нахиляються до квітів і вигукують назви кольорів.
    ТАРАСИК: Помаранчева.
    ВАСИЛЬКО: Жовта.
    СОФІЙКА: Блакитна.
    ІГОРКО: Фіолетова.
    МАРУСЯ: Коричнева.
    ВАСИЛЬКО: Брунатна.
    МАРУСЯ: Рожева.
    ТАРАСИК: Скільки їх тут?
    СОФІЙКА: Вони сховались, а ми їх знайшли.
    ІГОРКО: Ми їх знайшли і вибачились.
    ВАСИЛЬКО: Як добре.
    МАРУСЯ: Як гарно.

    Сцена 21.

    Червона Фарба виходить з квітника.
    ЧЕРВОНА ФАРБА: Ви знайшли фарби, молодці. Більше так не будете казати?
    МАРУСЯ: Ніколи.
    ТАРАСИК: Всі фарби важливі.
    ВАСИЛЬКО: Так, потрібні всі кольори життя.
    ЧЕРВОНА ФАРБА: Мені приємно, що ви це зрозуміли. Щасти вам.
    Червона фарба йде, махає дітям.

    Сцена 22.

    З’являється Чарівниця.
    ЧАРІВНИЦЯ: Я була впевнена, що ви впораєтесь з завданням.
    ІГОРКО: Чарівниця!
    ВАСИЛЬКО: Ми знайшли всі кольори життя.
    ЧАРІВНИЦЯ: Молодці.
    ТАРАСИК: Ми вибачились перед фарбами за свої слова.
    ЧАРІВНИЦЯ: Ви все зробили правильно.
    МАРУСЯ: Якщо ми впорались з завданням, чому ми не вдома?
    ЧАРІВНИЦЯ: Ви вдома, подивіться. Цей сад з квітами посадили ваші матусі і бабусі. І тільки тепер ви побачили, що він наповнений усіма кольорами життя.
    СОФІЙКА: Ми вдома!
    МАРУСЯ: Вдома.
    Діти співають. На задньому плані з”являється величезна кольорова веселка.
    ДІТИ: Веселка, веселочка.
    Світи яскраво сонечко.
    Веселка, веселочка.
    Бався в нас на віконечку.
    Веселка, веселочка.
    Подаруй нам сонечко.
    Веселка, веселочка.
    Танцюй з нами, пісенько.

    З а в і с а.

    Вересень 2011


    Адреса: aksioma@neonet.ua
    Головна.

    Передрук матеріалів забороняється.
    Copyright © 2003-2016. All rights reserved